Іван Заболотських: тематика Раю та Пекла оточувала мене — потрібен був лише поштовх
Хімік і фанат «Надприродного» написав круте міське фентезі. Знайомтеся ближче з Іваном Заболотських — автором роману «Пекло працює цілодобово».
Пане Іване, вітаємо вас з виходом книги! Як воно було отримати перші примірники?
Щиро дякую за привітання! Скажу так — я дуже боявся не встигнути забрати посилку. У четвер, 26 січня (якраз на мій день народження), надійшло повідомлення від Нової пошти. Я здогадувався, що там, тому не міг дочекатися завершення робочого дня, щоб забрати книгу. Потім почалася повітряна тривога, з транспортом біда, пошта працює до 21:00... я дуже хвилювався, що не встигну забрати книгу. Я не дочекався би наступного дня — емоції мене б розірвали! Але я встиг.
Удома, коли я взяв її у руки, першими моїми словами були: «Яка ж вона маленька!». Я прогортав сторінки, понюхав їх — і мене оповив спокій: те, що я стільки разів собі уявляв, нарешті здійснилося. Ті емоції… Їх неможливо ні з чим порівняти. Незабутній день.
Розкажіть, ви з тієї когорти, хто завжди мріяв писати чи це карколомний поворот у житті?
Писати я почав ще з дитинства. Для мене не було кращого подарунку, ніж зошит у клітинку та ручка (обов’язково «жирна», вона мала писати «жирно»). У тому віці я не вигадував власних сюжетів, писав продовження чужих історій (я тоді ще не знав такого поняття як «фанфік»). Одна така історія мені особливо запам’яталася — про сина Гаррі Поттера. Назвав його Гаррі Поттер ІІ. (сміється) Мале, дурне було. (сміється) А потім, погравши у Warcraft III, вирішив об’єднати Гоґвортс, орків та ельфів в одній історії. Коротше, я активно марнував папір, але отримував від того неймовірне задоволення.
Наприкінці десятого класу я сів за комп’ютер та почав писати роман у жанрі епічного фентезі. Про найманого вбивцю, асасина на ім’я Арцис. Чернетка називалась «Арцис. Кодекс Смертоносця», і я досі її бережу.
На першому курсі університету друзі познайомили мене з серіалом «Надприродне». «Ти не дивився? Реально?» — питали мене. І ввімкнули мені 7й сезон, якраз тоді вийшли у перекладі перші три серії. Я подивився — і мене затягнуло. Я проковтнув увесь сезон. Історія про братів Вінчестерів зачепила мене: хімія між ними була фантастичною і живою, їхні жарти змушували реготати. Що б не сталося, у яку б халепу вони не потрапили, брати завжди підтримували один одного.
Тоді я серйозно задумався: а чи не спробувати мені створити щось подібне? Припиняти роботу над «Смертоносцем» я не збирався, у мене вже було 40% готового тексту, десь 350 сторінок. Але я писав його дуже довго, мені хотілося «розрядки», відволіктися на щось легке й одноразове. Тим паче я був, так би мовити, в «тємі» — в дитинстві батько читав мені дитячу Біблію, я знав на пам’ять багато цікавих «біблійних історій».
Незабаром я познайомився з «Добрими передвісниками» Террі Пратчетта. І мені знову закортіло написати щось подібне. А якщо врахувати, що паралельно я грав у гру «Diablo II» про ангелів і демонів… Тематика Раю та Пекла оточила мене. Треба був лише поштовх…
Як так вийшло, що вам сягнула думка, написати таку історію?
Таким поштовхом став «глюк» у комп’ютері. Якось вдома, коли я працював над «Смертоносцем», комп’ютер несподівано завис. Перезагрузивши його, я помітив, що файл з моїм рукописом пошкоджено, він видавав помилку при відкритті. Я був у паніці. Бігом почав писати другу-айтішніку (так я називаю всіх, хто розбирається в комп’ютері краще за мене, а це — 90% населення планети), надіслав йому: «Олежа, поможи!». Поки він копирсався з файлом, я вирішив написати діалог між ангелом і демоном. Це мала бути «одноразка», просто спроба. Над іменами вирішив сильно не паритися, це ж «одноразка», правильно? Обрав те, що перше прийшло в голову: Аримей і Дільфарант.
Я подумав: про що можуть говорити одвічні вороги? Про причину їхнього конфлікту, звісно! Про людей. І я написав діалог між ними, який вже потім — далеко потім — став основою другого прологу у «Пеклі працює цілодобово».
Мені так сподобалось написане, що я вирішив відкласти «Смертоносця» на деякий час. Я подумав: чому цих одвічних ворогів не помістити разом в… людину? Щоб вони там постійно гризлися. Чому не показати внутрішню боротьбу людини через цих двох персонажів?
Так з’явився головний герой роману — Богдан Ясинський.
Після того як я визначився з ключовими персонажами, я почав писати роман, який спочатку називався «Три в одному», а вже потім отримав свою остаточну назву, якою я відверто — без скромності — пишаюся. «Пекло працює цілодобово».
У вашої книги дуже мила і щемка присвята. А хто став першим читачем рукопису?
Відомо хто — дружина! (сміється) Вона чула кожне речення роману кілька десятків разів. Коли я нарешті дав їй прочитати завершений рукопис, їй уже було не цікаво — вона знала про нього все. Але все одно прочитала і поділилась враженнями. Без її підтримки в мене давно б опустились руки.
Ще роман прочитала моя подруга та колега по роботі. Вона давала слушні поради, допомогла виправити багато помилок. До речі, без її повідомлення о дев’ятій вечора моя зустріч із КСД ніколи не відбулася б.
Також мою книгу прочитав брат. Сказав: «Норм». І то була найвища оцінка, яку я міг би від нього отримати! (сміється)
За фахом ви викладач хімії. Чи знають ваші учні, про те, що ви написали круту книгу про пекло і демонів? :) І як вони відреагували?
Авжеж знають! (сміється) Погрожують прочитати її. Я кажу їм: «Не можна, 18+». А вони такі: «Пане, коли це нас зупиняло?».
Мої учні знають мене як чувака, який постійно бубонить: «Хімія важлива», «Хімія цікава», «Без хімії ніяк». Але так сталося, що захоплюватися фентезі я почав набагато раніше, ніж наукою. Загалом мені вдається поєднувати обидва захоплення. Я часто будую уроки на основі фентезійних книг або фільмів. Наприклад, є дуже прикольний старий мультик «Політ драконів». Ми з учнями дивилися фрагмент цього мультика і проводили досліди, які пояснювали, чому дракони літають. Одного разу я приніс на урок книгу «Лазарус» Світлани Тараторіної — там є невеликий абзац про «купоросну олію», який описує майже всі її властивості. Ми з учнями розбирали кожне речення з того уривка й увесь урок говорили про ту «олію» — сірчану кислоту.
На гуртку «Руйнівники міфів» ми робили «дикий вогонь» із «Гри престолів», створювали «Фелікс феліціс» із «Гаррі Поттера». Мені загалом подобаються такі речі. Я люблю пояснювати ті чи інші магічні явища за допомогою науки. Навіть в «Пекло працює цілодобово» не обійшлося без хімії!
«Пекло...» — це міське фентезі. Місто, де відбуваються, події роману — воно схоже на наші міста. Розкажіть трохи про нього.
Коли я почав працювати над книгою, виникло цілком закономірне питання: а де саме розгортатимуться події? Це мав бути достатньо великий населений пункт, у якому знайшлося б місце для всіх: людей, вампірів, вовкулак, фейрі та інших істот. Писати про Рим або Лондон?
Я там ніколи не був. Брати за основу рідне місто? Я родом із Костянтинівки — тоді це було маленьке містечко, і воно точно не підходило для мого задуму. Хоча одна локація звідти усе ж потрапила до книги: дуже й дуже неприємна, я тоді сильно злякався. Читачі можуть спробувати вгадати, яка саме.
Коли почалися лихі події 2014 року, я поїхав із Донецька до батька у Київ. Певний час працював там, а потім вирушив до Вінниці — завершувати навчання. Після цього були Львів, Харків, Житомир та інші міста України. У кожного з них — свій вайб, своя історія, свій шарм. Тоді я зрозумів: я не хочу прив’язуватись до якогось конкретного міста. Я хочу Місто — вигаданий населений пункт на території України, який поєднує в собі церкви і темні закутки Львова, комфорт Вінниці, катакомби Одеси, підземні тунелі Києва, парк у Харкові. Більшість локацій, описаних у книзі, я відвідав особисто. Так, наприклад, у першому розділі «Пекла» є сцена, де головний герой перебуває в обшарпоному готелі з несправними кондиціонерами. Тим готелем — прости Господи! — був «Південний Буг» у Вінниці. Зараз його вже немає, будівлю знесли. Він був по-справжньому «незабутній»: побиті меблі, дірки в стінах і душовій, іржа сиплеться з труб, а вночі у щілинах завиває вітер. Комфортно там було хіба що влітку.
Які надприродні сили треба мати нам, українцям, щоб виживати в наших реальних містах під час війни?
Ну, зважаючи на тривалі відключення світла і морози… Особисто мені було б непогано перекидатися на вовкулаку. Тепла шерсть, очі, що бачать у темряві… (сміється) А якщо серйозно — у нас, українців, давно є все, щоб пережити будь-яку негоду. Ми є одне в одного. Це головне. Можливо, тому нас так ненавидить болотна нечисть.
Поділіться, кому ви більше симпатизуєте — Дільфаранту чи Аримею?
Я сказав би обом, але… Будьмо чесними, всі обожнюють поганців! Юю-ху-у, поганці рулять! (сміється) Прописувати поганців, на мій погляд, легше. Особливо якщо він не просто так поганець, а поганець, який став таким під тиском життя. Такий собі поганець із філософією.
Хто такий Дільфарант з точки зору релігії? Демон, ворог людей. А якщо поглянути інакше… Він таким народився і не знав іншого життя. Століттями він працював у сьомому колі Пекла, катував серійних убивць, тиранів, садистів, отруйників. Люди для нього — мотлох, він не бачить у них нічого цінного. У нього жорстокі жарти. Тому у парі Дільфарант-Аримей він мені подобається більше. Деякі його думки я цілком поділяю.
Але! Це не означає, що ангел менш цікавий. Ангел — не те саме, що «нудний» або «правильний», той, що не курить і не матюкається. Аримей має власні скелети у шафі. Які? Двері цієї шафи будуть відчинятися поступово, у першій книзі читач лише погляне крізь замочну щілину.
Щоб ви сказали/побажали читачеві, який тримає в руках «Пекло працює цілодобово»?
Ой, людоньки, перехрестіться! (сміється)
А якщо серйозно: народ, поділіться своїм відгуком після знайомства з книгою! Рослини «харчуються» сонечком, ворони — дохлою руc**ю, а я — відгуками. Мені здається, будь-який відгук — хороший або поганий — важливий. Відгук — це оцінка твоєї праці. Я люблю, коли мені «чухають пузо». Трішки менше люблю — коли сварять. Але в обох випадках у мене з’являється потужна мотивація частіше сідати за комп’ютер, писати більше й глибше.
А які жанри приваблюють вас, що ви любите читати і дивитися?
Читаю здебільшого фентезі, іноді — детективи. Надаю перевагу темному та міському фентезі. Люблю «Хроніки Безночі» Джея Крістоффа, «Перший закон» Аберкромбі, «Відьмака» Сапковського. З українських авторів виділив би Павла Дерев’янка — «Літопис Сірого ордену».
Що стосується серіалів, люблю сюжети про серійних убивць. Улюблений серіал — «Декстер». Серед серіалів у жанрі фентезі мені дуже сподобався свого часу «Carnival Row». Вікторіанська епоха з міфічними істотами — це було нереально круто. Непогані серіали «Люцифер», «Пісочна людина» за коміксами Ґеймана. І, звісно ж, «Надприродне» (правда, перші 9 сезонів, далі уже почали туфту знімать). Із фільмів: «Константин», «V означає Вендета» — готовий їх передивлятись нескінченно! Обожнюю фільми про вампірів — «Дракула» 1992-го та «Дракула» 2014-го. Аніме — «Сталевий алхімік» і «Атака титанів».
Дякуємо вам, що поділилися. І наостанок, як думаєте все ж добро переможе зло?
У глобальному контексті чи локальному? У локальному — русні п***а. У глобальному… Як завжди — переможе Рівновага.
Зустрінемось незабаром наживо! У вас буде нагода поставити інші підступні питаннячка.
P. S. Якщо у когось виникне бажання намалювати персонажів із книги — я тільки за!Дякую!
грн
Відгуки
0
0 оцінок
Відгуки
0
0 оцінок
Ви можете стати першим, хто напише свій відгук!