«Шоколад — особливий вид магії»: інтерв’ю з Джоан Гарріс
7 травня 2026 р.
Ексклюзивне інтерв’ю з Джоан Гарріс для українських читачів до виходу приквелу шоколадної тетралогії — «Віана».
Чи був у вашому житті момент, коли ви дуже хотіли зайти до шоколадниці Віани? Як ви гадаєте, що вона обрала б саме для вас?
Я була там — насправді, доволі часто. Магазин Віани був натхненний маленькою крамничкою з південного заходу Франції, яку я відвідувала в дитинстві: шоколад виготовляли на місці, і можна було спостерігати за процесом виготовлення через вікно в задній частині магазину. Моїми улюбленими тоді (і зараз) були вишні в темному шоколаді. Мені подобається думати, що Віана знала б, що мені до вподоби.
Як з’явилася історія Віани Роше і що було головним джерелом натхнення?
Коли я написала «Шоколад» двадцять п’ять років тому, я була молодою матір’ю і працювала вчителькою в приватній школі для хлопчиків. Я впевнена, що історія Віани — також молодої матері, яка живе в дуже патріархальному, авторитарному і холодному середовищі — частково натхненна цим. Це книга про громаду й традиції, про тих, хто наважується їм протистояти, а також про толерантність, доброту й те, що означає бути іншою.
Шоколад у ваших книгах це — метафора, спокуса чи форма спілкування між людьми?
Все перераховане вище: у моїх книгах шоколад слугує метафорою кохання та зв’язку, інструментом, що об’єднує людей у спільноті, де багато хто відчуває себе дуже самотніми. Він має багату та різноманітну історію і фольклор, що сягає тисячоліть, а це означає, що шоколад — особливий вид магії.
Ви від самого початку планували написати серію книг про Шоколад, чи історія розвивалася поступово?
Спочатку я написала «Шоколад», не плануючи продовжувати історію Віани, але з часом виявилося, що у нас з нею більше спільного, ніж я спочатку думала, і наші переживання змогли підтримати історію протягом ще двадцяти п’яти років...
Що для вас складніше: почати писати нову книгу чи завершити вже знайому історію?
Обидва завдання мають свої складнощі: перше — це стрибок у невідоме, а друге — вміння зрозуміти, коли потрібно поставити крапку. Але, з мого досвіду, жодна історія ніколи не закінчується остаточно, адже завжди є можливість знову зустрітися зі знайомими персонажами.
Серія «Шоколад» часто досліджує конфлікт між традиціями та змінами. Наскільки ця тема близька вам сьогодні?
Вона завжди була актуальною, а сьогодні, на мою думку, навіть актуальніша, ніж будь-коли. Ми живемо у світі, де зміни дедалі частіше сприймаються з тривогою, а повернення до певних традицій дехто вважає вирішенням усіх проблем. Я думаю, нам потрібно усвідомити, що минуле — це не просто інша країна; у багатьох сенсах це ще й уявна країна, яку ми бачимо крізь призму ностальгії. І не всі зміни є корисними, але нам варто перестати постійно озиратися назад, якщо ми хочемо жити в мирі та злагоді сьогодні.
Чи були персонажі, які вас здивували під час роботи над серією?
Мої персонажі постійно мене дивують. Віана завжди вражає тим, як вона змінюється й розвивається від книги до книги. А священник Рейно здивував мене здатністю вчитися на власних помилках. У «Шоколаді» він — нестерпний, осудливий педант, а в «Персиках для месьє кюре» стає набагато приємнішим.
Чи впливають музика, їжа або подорожі на процес написання книги? Якщо так, то як саме?
Усі враження є цінними для процесу написання. Я помітила, що чим більше я подорожую, чим більше людей зустрічаю, чим більше насолоджуюся мистецтвом і музикою, чим більше читаю і створюю спогадів, тим більше ідей і натхнення у мене з’являється. Мозок потребує інформації, щоб живити свою продуктивність.
Чи могли б ви поділитися з читачами ритуалами або звичками під час написання? Що найбільше допомагає у роботі?
Читання вголос. Щодня я читаю вголос сторінки, які написала напередодні: це цінний інструмент редагування, який допомагає швидко перейти у всесвіт книги.
Щоб ви порадили авторам, які мріють написати історію, яка «зігріває серце», як ваші книги?
По-перше, пишіть те, що приносить вам радість. Намагатися вгадати, що можуть подумати потенційні читачі, — це зайве відволікання. По-друге, будьте щирими. Не бійтеся своїх почуттів. Письменник, який боїться показати свою вразливість, часто здається читачам відстороненим, зарозумілим, і навіть зверхнім.
Джоан Гарріс — франко-англійська письменниця, авторка двадцяти романів, трьох кулінарних книжок і низки оповідань. Працює в різноманітних жанрах, її твори сповнені інтриги, містять у собі елементи магічного реалізму, історичної прози, міфології та фентезі. Роман «Шоколад», виданий у 1999 році, екранізували у 2000-му. Головні ролі у фільмі зіграли Жульєт Бінош та Джонні Депп. Письменниця є членкинею Королівського літературного товариства. У 2022 році королева на городила Джоан Гарріс Орденом Британської імперії.
Висловлюємо подяку книжковій блогерці Анні Полегенько за запитання до авторки.
Чи був у вашому житті момент, коли ви дуже хотіли зайти до шоколадниці Віани? Як ви гадаєте, що вона обрала б саме для вас?
Я була там — насправді, доволі часто. Магазин Віани був натхненний маленькою крамничкою з південного заходу Франції, яку я відвідувала в дитинстві: шоколад виготовляли на місці, і можна було спостерігати за процесом виготовлення через вікно в задній частині магазину. Моїми улюбленими тоді (і зараз) були вишні в темному шоколаді. Мені подобається думати, що Віана знала б, що мені до вподоби.
Як з’явилася історія Віани Роше і що було головним джерелом натхнення?
Коли я написала «Шоколад» двадцять п’ять років тому, я була молодою матір’ю і працювала вчителькою в приватній школі для хлопчиків. Я впевнена, що історія Віани — також молодої матері, яка живе в дуже патріархальному, авторитарному і холодному середовищі — частково натхненна цим. Це книга про громаду й традиції, про тих, хто наважується їм протистояти, а також про толерантність, доброту й те, що означає бути іншою.
Шоколад у ваших книгах це — метафора, спокуса чи форма спілкування між людьми?
Все перераховане вище: у моїх книгах шоколад слугує метафорою кохання та зв’язку, інструментом, що об’єднує людей у спільноті, де багато хто відчуває себе дуже самотніми. Він має багату та різноманітну історію і фольклор, що сягає тисячоліть, а це означає, що шоколад — особливий вид магії.
Ви від самого початку планували написати серію книг про Шоколад, чи історія розвивалася поступово?
Спочатку я написала «Шоколад», не плануючи продовжувати історію Віани, але з часом виявилося, що у нас з нею більше спільного, ніж я спочатку думала, і наші переживання змогли підтримати історію протягом ще двадцяти п’яти років...
Що для вас складніше: почати писати нову книгу чи завершити вже знайому історію?
Обидва завдання мають свої складнощі: перше — це стрибок у невідоме, а друге — вміння зрозуміти, коли потрібно поставити крапку. Але, з мого досвіду, жодна історія ніколи не закінчується остаточно, адже завжди є можливість знову зустрітися зі знайомими персонажами.
Серія «Шоколад» часто досліджує конфлікт між традиціями та змінами. Наскільки ця тема близька вам сьогодні?
Вона завжди була актуальною, а сьогодні, на мою думку, навіть актуальніша, ніж будь-коли. Ми живемо у світі, де зміни дедалі частіше сприймаються з тривогою, а повернення до певних традицій дехто вважає вирішенням усіх проблем. Я думаю, нам потрібно усвідомити, що минуле — це не просто інша країна; у багатьох сенсах це ще й уявна країна, яку ми бачимо крізь призму ностальгії. І не всі зміни є корисними, але нам варто перестати постійно озиратися назад, якщо ми хочемо жити в мирі та злагоді сьогодні.
Чи були персонажі, які вас здивували під час роботи над серією?
Мої персонажі постійно мене дивують. Віана завжди вражає тим, як вона змінюється й розвивається від книги до книги. А священник Рейно здивував мене здатністю вчитися на власних помилках. У «Шоколаді» він — нестерпний, осудливий педант, а в «Персиках для месьє кюре» стає набагато приємнішим.
Чи впливають музика, їжа або подорожі на процес написання книги? Якщо так, то як саме?
Усі враження є цінними для процесу написання. Я помітила, що чим більше я подорожую, чим більше людей зустрічаю, чим більше насолоджуюся мистецтвом і музикою, чим більше читаю і створюю спогадів, тим більше ідей і натхнення у мене з’являється. Мозок потребує інформації, щоб живити свою продуктивність.
Чи могли б ви поділитися з читачами ритуалами або звичками під час написання? Що найбільше допомагає у роботі?
Читання вголос. Щодня я читаю вголос сторінки, які написала напередодні: це цінний інструмент редагування, який допомагає швидко перейти у всесвіт книги.
Щоб ви порадили авторам, які мріють написати історію, яка «зігріває серце», як ваші книги?
По-перше, пишіть те, що приносить вам радість. Намагатися вгадати, що можуть подумати потенційні читачі, — це зайве відволікання. По-друге, будьте щирими. Не бійтеся своїх почуттів. Письменник, який боїться показати свою вразливість, часто здається читачам відстороненим, зарозумілим, і навіть зверхнім.
Джоан Гарріс — франко-англійська письменниця, авторка двадцяти романів, трьох кулінарних книжок і низки оповідань. Працює в різноманітних жанрах, її твори сповнені інтриги, містять у собі елементи магічного реалізму, історичної прози, міфології та фентезі. Роман «Шоколад», виданий у 1999 році, екранізували у 2000-му. Головні ролі у фільмі зіграли Жульєт Бінош та Джонні Депп. Письменниця є членкинею Королівського літературного товариства. У 2022 році королева на городила Джоан Гарріс Орденом Британської імперії.
Висловлюємо подяку книжковій блогерці Анні Полегенько за запитання до авторки.
Поділитися статтею
Відгуки
0 оцінок
Відгуки
0 оцінок
Ви можете стати першим, хто напише свій відгук!