Салимове Лігво

• Відзначено World Fantasy Award
• Класичний Стівен Кінг

Стівен Кінг — неймовірно популярний американський письменник, який може похизуватися тим, що майже кожен його твір стає літературною сенсацією та стовідсотковим бестселером. За понад 40 років творчої діяльності Кінга світ побачило безліч романів, наклади яких давно перетнули межу в третину мільярда примірників. Він володар численних престижних літературних нагород і має чималу армію шанувальників, яка незмінно поповнюється.

Містечко, у якому виріс Бен Міерз, завжди було звичайним. Нічого особливого, нікого особливого, хіба що назва трохи дивна: Єрусалимове, або, як вимовляють місцеві люди, Салимове Лігво. І ось Бен, тепер уже відомий письменник, повернувся сюди знову, бо хотів закрити гештальт минулого — свій дитячий страх. Те, що він малим побачив у старому зруйнованому будинку, який називали Домом Марстена, ледь не довело його до божевілля. Та Салимове Лігво не квапиться стирати старі спогади Бена. Навпаки: над Домом Марстена скупчуються моторошні хмари. У містечку один за одним зникають люди. Та найстрашніше розпочнеться тоді, коли зниклі знову повертатимуться…

НАЗВА ЯК ВІДМИЧКА

(екскурс в поетичну логічність перекладу)

Є старий письменницький анекдот, розмовляють два автори:
— Ось, новий роман написав; ефектної назви ніяк не підберу.
— А там про труби чи барабани є щось?
— Нічого...
— То назви його «Без труб і барабанів» та й поготів.

Отже, назва книжки має бути ефектною, але й правдивою, тобто — вабити, інтригувати, але в процесі поглинання читачами тексту пояснювати себе, поглиблювати розуміння закладених в неї автором сенсів. А книжка «Salem’s Lot» має називатися саме «Салимове Лігво».

Назва роману Стівена Кінга “Salem’s Lot” належить саме до такого роду загадкових, але виразних назв. Як її можна зрозуміти, ще не знаючи сюжету? Ну, з “Salem” загалом ясно — це тричі згадуване в Біблії місто, яке традиційно асоціюється з Єрусалимом. В сучасному світі населені пункти, що звуться Salem, є в багатьох країнах (Швеція, Німеччина, Велика Британія, Палестина, Індія тощо), в самих лише США таких близько півсотні. Загадку становить багатозначне в англійській мові слово “lot”, яке походить від давньоанглійського (англосаксонського) “hlot”, що означало будь-який предмет — жереб, який через його вільний вибір гравцем визначав удачу або невдачу (зафіксовано в писемних джерелах у ХІІІ столітті; звідти через запозичення романськими мовами з’явилися терміни «лото», «лотерея»). У нас це слово часто перекладають як «доля» або «шанс», і в певних контекстах це правильно. Проте, в американській англійській з 1630-х років, коли нові колоністи, тягнучи жереб, отримували собі у володіння вільні ґрунти, «lot» почало означати й певну ділянку землі, зазвичай меншу, ніж поле. В сучасній англійській є й інші значення цього слова: «частка», «приз», «купа», «зграя», «банда»...

То як було перекласти назву книжки “Salem’s Lot”, щоб зберегти її багатозначну таємничість, і одночасно дозволити українським читачам, які читатимуть цей роман уперше, на власні очі і розум насолодитися поступовим розкриттям закладених автором в неї сенсів? Не створюючи спойлерів, надам короткі підказки: Salem’s Lot — це скорочення місцевими мешканцями офіційної назви міста, яка походить від імені Єрусалима, де “lot” — це ділянка землі в лісі, де та здичавіла Єрусалима колись давно, ще за часів перших поселенців, влаштувала собі лігво. Про це читач дізнається майже на початку книжки. Але далі більше й страшніше: вже у ХХ столітті значно небезпечніша за Єрусалиму істота вибрала собі резиденцією містечко Салимове Лігво, відтак доля/жереб/шанси якого стають вельми незавидними.

Одна порада: не варто слідкувати лише за безжальним сюжетом, створеним похмурою уявою автора. Американські критики вважають цей, другий в його кар’єрі, роман найпоетичнішим з усього доробку видатного письменника, і я з ними цілком згоден. Описи природи Нової Англії, її провінційного побуту, характерів, звичок і забобонів її насельників, загальний стиль життя, очікування й розчарування американців у 1970-х подано тут з симпатією і співчуттям, пастельними фарбами, проте філігранно, яскраво, переконливо й захопливо, з такою інтенсивністю, як мало деінде навіть у самого пізнішого майстра Стівена Кінга.

Олександр Красюк, перекладач